15 Грудня 2018, 18:26 | Реєстрація | Вхід

Ната Гриценко: «Одним – історії до кави, іншим – езотеричний символізм»

Додав: pole_55 07 Лютого 2018 о 21:19 | Категорія: «Інтерв'ю» | Перегляди: 1412
Матеріал підготував/ла: Аня Яблучна | Фото: Аніта Дмитренко


Ната Гриценко з одеського музичного дарк-фолк дуету Casa Ukraniа дебютувала в літературі. Повість-фентезі «Тінь на порозі» – результат співпраці літературної агенції Acris та «Видавничого центру «Академія». В центрі сюжету – молоді люди з надзвичайними здібностями, що робить їх життя особливим і нестерпним водночас.



> «Тінь на порозі» – про життя людей у різних вимірах реальності. Стати в тексті віч на віч із містичним, незбагненним і некерованим – сміливо. До цього спонукала цікавість чи життєвий досвід?

Таке ніколи не обираєш сам – воно обирає тебе. Це навіть персонажі повісті розкажуть (усміхається). Три роки тому й гадки не мала, що писатиму, але шлях до «своєї» теми, як виявляється, вже тоді був внутрішньо прокладеним, передбаченим. Тому дивуюсь, коли запитують, чому пишу про такі проекції людського життя, адже кожен працює з тим, що його найбільше хвилює, чи не так? Одним – історії до кави, іншим – езотеричний символізм. Плюралізм думок – святе.

Пам’ятаєш момент, коли точно відчула чіткий намір написати книжку? Якою була робота над текстом?

Пригадую, як три роки тому почала записувати перші фрази, жодна з яких у фінальний варіант твору, мабуть, так і не ввійшла. Зароджувалися персонажі й думка про те, як це – виявити в себе надзвичайні здібності, живучи в світі, який скоріше покладе тебе в лікарню, ніж визнає, що ти дійсно можеш бачити щось недоступне іншим. Були довгі місяці сумнівів, але бажання розказати саме цю історію перемогло. Два роки пішло на створення тексту, рік – на його редагування. Думаю, цього достатньо, щоб не було соромно за надто поспішну роботу.

Було відчуття, що текст керує тобою, а не навпаки?

Постійно. Сідаєш працювати над сценою, думаєш про неї, маєш бачення структури, а результат дивує тебе саму. Як правило, все дуже трансформується в творчому процесі. «Тінь на порозі» створювала як колаж, йдучи за натхненням, а не послідовно від першого й до останнього розділу. Бувало, перечитувала і думала «о, який класний фрагмент!», а коли і як його писала, вже не дуже пригадую. Мабуть, саме так і має відбуватися правильна взаємодія зі своєю підсвідомістю.

Фото: Аніта Дмитренко

Письменника формує простір, у якому він перебуває. Які люди, події, міста чи місця залишили відбиток у твоїй свідомості й вплинули на цю книгу?

У творі багато Одеси. Не в буквальному розумінні, а ось цього внутрішнього чуття, розуміння його різних ландшафтів. У нас дуже еклектичне і густо забудоване місто, воно культурно контрастне, суто кіберпанковий лоу-лайф. І мені подобається вибудовувати міський простір твору саме в такому антуражі.

До книжкового дебюту тебе знали як учасницю музичного дарк-фолк дуету Casa Ukraniа. Яка Одеса в літературному та музичному проявах?

Зараз, на жаль, досить зациклена на собі й переповнена симулякрами. Тут досі міфологізують певні радянські й пострадянські уявлення про місто, які охоче підтримують туристи й літератори. Тож Одеса ще чекає на критичну масу ініціативної прозахідної молоді. З іншого боку, вже декілька років саме тут – одні з найкращих андеграундних концертів у країні. Сучасний україномовний літературний процес сюди теж потроху доходить, тож на все свій час.

«Творча сировина» для створення музики і книги має для тебе одне джерело? 

Думаю, якому б напрямі не працювала творча людина, вона вибудовує свій мікрокосм, екстраполює цю внутрішню реальність на реальність зовнішню. Ідеальний варіант – це розуміти, що власне життя впливає на простір твоїх творів і навпаки. Таке злиття в єдиний сплав, пласт – і є щире, справжнє мистецтво. Для мене музика й література говорять про одне й те ж саме різними засобами. Якщо якогось дня почну малювати картини (сподіваюся, ні, – сміється), вони теж виражатимуть цю єдність мого внутрішнього і зовнішнього світу.

Розмовляла Аня Яблучна

0 коментарів

Залишити коментар

avatar