24 Лютого 2018, 20:06 | Реєстрація | Вхід

Вільям Прічард | «Маг»: Ранній Фаулз

Додав: pole_55 15 Січня 2018 о 18:53 | Категорія: «Вавилонська бібліотека» | Перегляди: 200
Матеріал підготував/ла: Ірина Микитин за ред. Олега Короля | Фото: Rhoda Baxter


Хай там яка думка про «Мага», та нині вже ніхто її не вимагає. 

Крім, мабуть, самого Джона Фаулза, адже перероблений варіант роману не тільки переважає оригінал 1965 року на сімдесят з гаком сторінок, але й містить передмову, в якій зазначено про вибраний «трохи незвичний шлях». Ми звикли до частих змін, що їх Оден і Ловелл робили у своїх віршах; але коли йдеться про новеліста, який по тринадцяти роках після першого видання роману, культового для багатьох юних читачів, ретельно переробив його й пустив у світ друге видання, то таки потрібне якесь пояснення. 

У передмові містер Фаулз постає переважно ввічливим та обеззброєним і визнає, що не дуже-то задоволений однією із своїх найпопулярніших книжок, що навіть з цією істотною переробкою вона залишиться «романом про юність, написаним рукою юнака-переростка». Зачаровані такою скромною щирістю, запевнені автором, що «справжнє значення його книжки не більше, ніж у таблиці, взятій із психологічного тесту Роршаха» (зрештою, ось таким читачам це байдуже), ми починаємо читати, сумніваючись, що цей твір такий уже незрілий і пустопорожній, яким його подає містер Фаулз.

Упоравшись із романом, за якийсь час відчуваєш – як це зазвичай буває, коли читаєш Фаулза – двоякість. Безсумнівно, «Маг» занадто довгий, причому, взявши до уваги недавнього «Денієла Мартіна», це ще слабо сказано. Якщо не більшість, то принаймні добру частину речень і абзаців перероблено на розповідні. Розвинуто і розширено еротичні сцени, але не до нового рівня відвертості. І далі пережовуються ті самі великі, не-англійські ідеї – Випадковість, Свобода, Нескінченність та інші поняття, про які в «Арістосі: Автопортреті в Ідеях» (1964) містер Фаулз урочисто торочив у багатьох афоризмах. Той, кого, на відміну від захоплених читачів, зануджували або дратували спекуляції й аргументації в «Денієлі Мартіні», не знайде собі чогось до смаку в інтелектуальному вмісті переробленого «Мага».

А однак, це чудовий вияв сили, і не тільки в іпостасі першого перспективного роману письменника («Колекціонер» опубліковано в 1963-му, та його автор почав роботу над «Магом» на початку 1950-х років). Містер Фаулз скеровує нас до роману Алена-Фурньє «Великий Мольн», який «впливає на сферу  позалітературного досвіду (це стосується принаймні декого з нас)». Можна зробити висновок, що багато читачів, любителів «Мага», упродовж останнього десятиліття діють під впливом такої ілюзії. Ні чого іншого, як ілюзії, особливо ж тому, що містер Фаулз – не що інше, як літературний балакун-чародій. Він (як і герой роману «Маг» Кончіс, що сам зневажає романи) має в розпорядженні бездонний міх фокусів.

Проминувши перші п’ятдесят сторінок книги (дуже хороших сторінок, текст про Лондон – чудовий), ми погоджуємося з неоднозначністю союзу героя-оповідача, Ніколаса (його – нам на втіху, а йому на гадане благо – дражнить, обманює, оббріхує і так чи сяк спокушає Кончіс) і Кончісових фавориток. Перероблений варіант характерний численими аналогіями з «Бурею» Шекспіра. У той же час ми, як і Ніколас, неминуче впадаємо в роздратування та зневіру від дутої сценічности, махінацій і шарлатанства в цій сумнівній «Грі в бога» (забракована назва роману), яка складається із старих віршів, старих фільмів і старих міфів.

Загалом, таке читання місцями непогано, а то й дуже добре розважає, і це дає додаткову підставу вважати містера Фаулза радше найкращим сучасним письменником-розважальником (недавно він визнав, що завдячує це Раймондові Чандлеру), ніж мислителем, якого хвилює нинішня криза, смерть – богів і роману та правило «випадковости», або проникливим психологом з великим авторитетом і чутливістю. Принаймні деякі довгі пасажі (особливо в розповіді Кончіса про своє життя – про зазнане на Першій світовій війні, про його протистояння з нацистами на грецькому острові під час Другої світової війни) – це не що інше, як майстерна розповідь. 

Як і Гемінґвей, містер Фаулз краще знається на війні, ніж на сексі. Як на мене, затяжне переслідування Ніколасом чарівливої Жулі, Кончісової креатури, – це найменш винахідлива й найбільш штучна (навіть у новітній версії твору) частина твору. З другого боку, кульмінаційна сцена суду з її відлунням розділу про Цірцею в Джойсовому «Уліссі» ефектна відповідно до задуму й тонко іронічна в кінцевому підсумку, коли нескорену голову нашого героя бомбардують психоаналітичним белькотом і еротичним приниженням.

Напевно, «Мага» перероблено тоді, коли містер Фаулз закінчував «Денієла Мартіна». Речення, якого немає в ранній версії, описує Жулі як «дівчину з вродженим чуттям порядности, наділену суто англійською іронічністю»; а що в «Денієлі Мартіні» бракує порядности й іронічности, то випадає терпіти катування, заподіяні у фантастичний і гротескний спосіб, аби (як і в романі Алена-Фурньє) здобувати позалітературний досвід. 

Хай там що почерпнуть зачаровані читачі з цієї книжки, а спокійніші й врівноваженіші застосують своє чуття іронії, аби нагадати собі, що не маг Кончіс, а сам Джон Фаулз створив усі ці розваги й що читати роман – це не те саме, що пускатися на пошуки. Подужавши книжку (в кінцівці містер Фаулз із невідомих мені причин міркує не так двозначно, як на початку), ми заодно здобули такий надзвичайний літературний досвід, що нічого іншого не залишається, крім як одного дня сісти й прочитати її ще раз. Те, що «Магу» не вдається прищепити істину про життя поза межами літератури, може правити ознакою його своєрідної істини як мистецького твору. Ось чому хороші романісти схожі на магів. Загалом узявши, вони найкраща компанія читачам, яким не судилося бути освіченими.

Переклала Ірина Микитин за редакцією Олега Короля.
Переклад за виданням: The New York Times, «Early Fowles», by William H. Pritchard, March 19, 1978.

Про проект

«Вавилонська бібліотека»українське видавництво засноване 2015 року, профілем  якого є видання світової художньої літератури в українських перекладах, за співпраці з яким представлено розділ перекладної публіцистики: рецензії та інтерв’ю, літературна аналітика, статті The New York Times, The Telegraph, The Guardian, The Independent, New Yorker та багатьох інших. Сайт видавництваbabylonlib.com

0 коментарів

Залишити коментар

avatar