22 Листопада 2017, 06:38 | Реєстрація | Вхід | Умови публікації

5 напрямків, в яких кошмарний вимисел роману «Який чудесний світ новий!» став нашою кошмарною реальністю

Додав: pole_55 02 Вересня 2016 о 11:30 | Категорія: «Вавилонська бібліотека» | Перегляди: 2061
Автор матеріалу: Брендон О'Ніл. Переклад: Уляна Мамалига. Редактор: Мірек Боднар | Фото: ілюстрації до книжки


Жанр антиутопії з’явився у ХХ столітті разом з епохальним романом «Ми» Євґєнія Замятіна. Відтоді чимало письменників пропонували свої версії умовного, переконливого і жахливого майбутнього. Що може бути із цивілізацією, якщо ставитись до проґресу легковажно? У романах Олдоса Гакслі, Джорджа Орвелла, Рея Бредбері поставали похмурі суспільні ландшафти суперечливого майбутнього. Час від часу, за 20, 40 років, частина цих прогнозів набувають контурів реальності. 

У своїй статті для видання The Telegraph публіцист Брендон О'Ніл розмірковує над тим, які з передбачень Олдоса Гакслі, описаних в романі «Який чудесний світ новий!», стали реальністю нашого часу.

Роботи PENCIL BANDIT'S team на Конкурс Книжкових Ілюстрацій, організований Folio Society та House of Illustration

5 напрямків, в яких кошмарний вимисел роману «Який чудесний світ новий!» став нашою кошмарною реальністю.
Переклад за публікацією The Telegraph, «Five things that Brave New World got terrifyingly right», by Brendan O'Neill, November 22, 2013

1. Тиранія щастя


У романі зображено авторитарну державу, яка одержима «ощасливленням» своїх громадян – навіть якщо вони цього не бажають. Метою цієї держави є  вселенське щастя, адже якщо люди щасливі – є більша ймовірність соціальної стабільності. Представники влади заявляють, що потрібно зробити так, щоб людям подобалась їхня «неминуча соціальна участь». Один з сучасних політиків, Девід Кемерон, також захоплюється підвищенням рівня щастя. Він вклав величезну кількість грошей в дещо під назвою «Програма щастя», і за рахунок цього вінс подівається створити «більш вдоволене, щасливіше суспільство». У «Який чудесний світ новий!» антигерой, більш відомий як «Дикун» повстає проти програми щастя та заявляє своїм усміхненим правителям: «Я прагну свободи, я прагну доброти, я прагну гріха… Я проголошую право бути нещасним!» Ми також мусимо проголосити це право проти надмірного втручання Кема у наше духовне життя.

Роботи Vitali Konstantinov на Конкурс Книжкових Ілюстрацій, організований Folio Society та House of Illustration

2. Накачування населення наркотиками


Людей «Нового світу» розслабляють за допомогою наркотика під назвою сома. Її описують як речовину, що «має всі переваги християнства та алкогольного сп'яніння та не має їх недоліків». 

Це психотропна речовина, що викликає почуття спокою, та пригнічує потребу самостійно виявити та справитись з причиною смутку. Сома послаблює злість та дурний характер. Аналогічно з цим сучасне суспільство вживає антидепресанти. Цього тижня було оприлюднено звіт, який показує, що кількість рецептів на антидепресанти зросла серед заможного населення. Британський психіатр побоюється, що антидепресанти виписують не для боротьби з тривалою депресією, але лише для того щоб «позбутися почуття нещастя». У Британії стрімко зросло вживання риталіну дітьми, адже лікарі та батьки дають його дітям, які здаються надто надокучливими. Як і у «Новому світі» ми звикли придушувати злість та дурний характер ліками замість того, щоб запитати себе, які страждання ховаються за ними та як з ними впоратись.

Роботи Мета Данлопа/Mett Dunlop на Конкурс Книжкових Ілюстрацій, організований Folio Society та House of Illustration

3. Мода на евтаназію


У «Новому світі» смерть святкують. Її застосовують до більшості  людей, яким виповнилось шістдесят років та які є непридатними з економічної точки зору. Катафалки «розфарбовані у веселі кольори». Людей відправляють помирати у комфортабельні будинки блідо-жовтого кольору, в яких лунають «веселі синтетичні мелодії», а на підніжжі кожного ліжка вмонтовано телевізор. На сьогоднішній день люди масово не вдаються до евтаназії, але мода на неї зростає. Зокрема у ліберально налаштованих колах існує  дивний термін – «право на смерть». Яскраві та веселі «центри смерті Нового світу» знаходять своє відображення у клініках евтаназії сучасної Європи,  де кожен, хто страждає від невиліковної хвороби (або, у випадку Бельгії, просто від депресії) може вимагати «легкої смерті» у затишній обстановці. Баронеса Уорнок сказала літнім людям, що їм варто запитати себе чи в них є «обов'язок померти», адже «якщо ви не сповна розуму… ви марнуєте ресурси Системи Охорони Здоров'я». Редактор «Times» нещодавно заявив, що ми повинні легалізувати добровільну евтаназію для того, щоб боротись з недопустимими для суспільства «слабоумством та віковими захворюваннями». Це не сильно відрізняється від використання евтаназії у «Новому Світі» – для підтримання економіки та зменшення кількості хворих, які вичерпують ресурси.

Ілюстрації Рамони Рінг/Ramona Ring (Гамбург, Німеччина) до книжки Олдоса Гакслі «Який чудесний світ новий!»

4. Мальтузіанський мізерабілізм


Суспільство, зображене у романі «Який чудесний світ новий!» є гнітюче мальтузіанським – як і наше. Чиновники антиутопії Гакслі проводять «мальтузіанські навчання» для того, щоб нагадати людям про те, що не потрібно мати багато дітей, та для того, щоб заохотити жінок носити «мальтузіанські пояси», напхані контрацептивами. І все це робиться виключно для того, щоб зменшити кількість населення до двох мільярдів. Вони вважають це число «оптимальною популяцією», тобто співвідношенням найбільшої кількості людей, яку можна дозволити до обмежених ресурсів Матінки Природи. Таку ж ідею в наш час пропагує «Рух за оптимальну чисельність населення», до відомих прихильників якого належить Сер Девід Аттенборо. Думка про те, що існує надто багато людей, які вимагають забагато від збіднілих, спустошених комор богині землі Ґеї є поширеною на даний час, особливо серед захисників довколишнього середовища, які так само як мізерабілістські чиновники у книзі «Який чудесний світ новий!» одержимі «проблемою чисельності людей у їх співвідношенні до природних ресурсів». Ай справді, в наш час ми оточені «грінпісівцями», що вказують нам змінити нашу поведінку та репродукцію задля збереження природних ресурсів, які ми найближчим часом не впізнаємо через наші мізантропні та авторитарні нахили.

Роботи Клейр Мелері/Claire Malary на Конкурс Книжкових Ілюстрацій, організований Folio Society та House of Illustration

5. Дефект інституту сім'ї


У «Новому світі» розбещеність заохочується, а до сімейного життя відносяться несхвально. Сім'я розглядається як  виснаження людської креативності. Представники влади наголошують: мати сім'ю означає мати «погану передачу імпульсів та енергії». Вони глузують з «забитого сімейного життя, від якого тхне почуттями». В наш час над сім'єю також насміхаються. Феміністки зображають її як прояв знущання, особливо над жінками та дітьми. Книжкові полиці переповнені страждальними мемуарами про злих матерів та жорстоких батьків. Кемерон жаліється на тисячі британських «безладних сімей», яким, очевидно, потрібне наставництво держави. В цілому світі стрімко зросла кількість самотніх людей, які не є членами сімей – з 153 мільйонів у 1996 році до 280 мільйонів на даний час. Як і у «Який чудесний світ новий!», так і в сьогоденні наше суспільне життя наповнюють мізантропією, авторитаризмом та наркотиками, які спотворюють свідомість, а колись тиху, приватну сферу сімейного життя, це старе серце в цьому безсердечному світі, безжально знищують.

Брендон О'Ніл, 2013

Брендон О'Ніл є редактором онлайн-журналу «Spiked», публіцистом у лондонському «Big Issue» та австралійському «The Australian». Його сатира на тему захисту довколишнього середовища «Can I Recycle My Granny and 39 Eco-Dilemmas» («Чи можу я надіслати свою бабусю на вторинну переробку та ще 39 еко-дилем») вийшла у світ у видавництві «Hodder & Stoughton». Він не користується Твіттером.

Переклала – Уляна Мамалига. Редактор – Мірек Боднар
Примітка: книжка Олдоса Гакслі «Який чудесний світ новий!» у перекладі Віктора Морозова незабаром вийде у проекті «Вавилонська бібілоетка» та «Видавництві Старого Лева».


Про проект

«Вавилонська бібліотека», альтернативний видавничий проект, в рамках якого представляємо напрямок перекладу публіцистики: рецензії та інтерв’ю, літературна аналітика, статті «The New York Times», «The Telegraph», «The Guardian», «The Independent», «New Yorker» та багатьох інших. Сайт проекту: babylonlib.com

2 коментарів

avatar
До речі, книга вийде вже в кінці вересня у ВСЛ, спільно з "Вавилонською бібліотекою". Хоча обкладинка мені не подобається, але куплю тілька задля перекладу Віктора Морозова http://starylev.com.ua/yakyy-chudesnyy-svit-novyy
avatar
теж на неї чекаєм)

Залишити коментар

avatar