Найбезглуздіший з усіх безглуздих способів
Дода_ла: pole_55 07 Червня 2016 о 12:34 | Категорія: «Колумністи» | Перегляди: 3064
Матеріал підготува_ла: Ганна Улюра | Зображення: Eugenia Loli, www.cargocollective.com/eugenialoli
Цьогорічний Книжковий Арсенал, натхненно постогнуючи про стагнацію сучукрліту, жваво обговорював дві новинки – біографічну книжку про порноакторку і антитутопічний роман про суспільство, економіка якого тримається на канібалізмі. Говорять про конструкти популярної культури, слухаю уважно... Я ж вірю в теорію змови! Вони точно щось знають!
Усе починалося з моди на інопланетян. Кажуть, пришельці у поп-культурі були метафорою Холодної війни. От таке: прийшли звідкись, щоб захопити наші ресурси і встановити свою нелюдську владу. А мені здається: йшла масована підготовка до незупинної міграції села у місто. Наші рідненькі «понаєхавші» –контакти третього ступеню. З переселенням народів змирилися, інопланетяни одомашнилися і стали нецікавими.
Настав час харизматиків-вампірів. Кажуть ті, то давала взнаки Арабська весна. Бідних сексуально заклопотаних йолопів спокушають привабливі повабні інші раси, чия культура старша і розвиненіша. Вони навертають до себе, маскуються і групуються – і вони давно серед нас. А я маю теорію, що мода на вампірів – суто екологічна за походженням. Жодна бо тема з кровопивцями не минає без супроводу нестерпної спеки південноамериканських, скажімо, штатів. Бо глобальне потепління, воно таке. А хоч кохатися, хоч відсипатися приємніше в таку спеку з чимсь прохолоденьким. І грець із ним, із парниковим ефектом.
Тепер зомбі і людожери (укрліт – в актуальному контексті, понімаєте). Все частіше міркують, що у такий спосіб маскульт опрацьовує травми тоталітарної минувшини. Щось довго харчується тобою, і от коли ти впевнений: «я гідно позбавився свого темного минулого», воно оживає і приходить доїдати. А я сумніваюся. Якщо згадати про наростаючу загрозу світового голоду, вони готують нас до зняття табу на канібалізм. Останнє цивілізаційне табу, зауважте. Зжерти когось – значить, зіпсувати людське тіло, яке мало б за інших умов благополучно розмножитися. Отож вирішують відразу дві біди: глобальне перенаселення і світовий голод.
До чого тут порно-акторка? – спитаєте. Я і тут маю відповідь. Всі теорії змови проблематизують певні режими (не)видимості. На те вони і таємні. Як в старому парадоксі: чи можна зрозуміти, коли бреше людина, яка говорить: «Я брехун». Наголошена і культурно обґрунтована відвертість порно є на позір (даруйте за каламбур) сліпою зоною читацької реакції. Порно не передбачає невизначених чи неадекватних сексуальним резонансів. Одна моя подруга була влучно діагностувала у себе клінічну депресію тієї миті, коли розридалася під час перегляду відвертого відео. Воно і ясно. Плакати в цьому антуражі – то щось не те… А тут акторка відверто розкаже, на якій суровій правді життя ґрунтується ця чиста (або ні) еротична фантазія. Такі собі суто технологічні тіла – в сенсі технології їхнього використання. Останнє, що захочеш, це читаючи – сексу…
Так, стоп... Серйозна ж бо розмова. Позаяк будь-яка розмова, котра включає такі елементи як порно і антропофагію (навіть як метафори, що вже про буквальне прочитання) посилена пропагандистськими інтонаціями. Масліт – ще та школа життя. Соціалізація споживача популярної культури – настільки багатий ресурс, що сумна наша елітарна давиться від заздрощів сторінками, видраними з «Улісса».
Кітч своєю чергою – універсальна комунікативна одиниця, він «зчитується» більш-менш адекватно будь-яким споживачем (недобровільним в тому числі). На правах тотального культурного коду кітч може запропонувати різні, отож дієві форми витиснення травматичного досвіду. Смакуємо сповіді гастарбайтерки, що робить кар’єру в порно, або гидимося від детального опису розчленовування людського тіла – ми завжди опрацьовуємо якусь глибинну проблему на загальнодоступному рівні. І не те щоб індивідуальну… Поміркувати б про культурно підважену активність привілейованих соціальних груп – сексуальну активність чи харчову. Вони завжди мають якісніші секс і їжу. Але та розмова буде страшніша за роман про канібалів-фашистів.
Навіть не так. Травму ми не опрацьовуємо, а заміщаємо чи витісняємо – тобто підміняємо болісні картини двовимірним глянцем. Привітаймо щиро нашу рідненьку повсякденну культуру поверхових почувань (ага, він самий, гламур), що вона все одно існує за рецептами культурного виробництва. А пізнання тим часом замінюється на нормативність. Не так важливо, чому хтось когось трахнув у світлі софітів чи з’їв на літній кухні, цікавіше: чи підігрів перед тим?.. Здається, знайомі процедури? Напрочуд знайомі, бачили вже. Хіба що Павка Корчагін свого часу не додумався ум'яти побратимів. Зате ні холоду тобі, ні голоду у світлому майбутньому, ні привидів прокаженого минулого, ні небезпечних гостей з-за кордону, і всюди левенята з ягнятами пасуться.
Страшні історії з побуту порнобізнесу і людожерів – вони дуже чесно виконують за нас соціальну і культурну роботу, яку б ми самі мусили робити та не робимо. Вони обґрунтовують неоднозначність нашого ставлення до нарочитої очевидності, котру нам намагаються продати. Та фіксують насолоду з цим пов’язану. Так, саме так напрацьовуються шкідливі споживацькі звички планетарних масштабів…
А я собі на Арсеналі купила значок із Лисим Котом (тим, самим, що не празнує День психічного здоров’я). І ходжу тепер всюди з тим красномовним втаємниченим «Не празную» на грудях. Бо я точно щось знаю!
Ганна Улюра