Сестра планетарного масштабу
Дода_ла: pole_55 28 Квітня 2016 о 16:58 | Категорія: «Огляди, рецензії» | Перегляди: 1644
Матеріал підготува_ла: Остап Микитюк | Зображення: зі сторінки Богдана Логвиненка у Facebook
Чомусь, дивлячись на обкладинку нової книжки Богдана Логвиненка, відразу згадується анекдот: «Краще дивитись порно, ніж новини – там всі щасливі, люблять одне одного і ніяких тобі війн, вбивств чи корупції».
Насправді, вся фішка не в порно, тобто не в назві. Мабуть, так само вся фішка й не в тому що її написав саме Богдан, але так склались зірки. Відкриваючи книгу відразу зіштовхуєшся (якщо правильно відкрити) з очима і «вустами», і розумієш, що так і є) на тебе дивляться, за тобою спостерігають, Big Brother is watching you!, але в цьому випадку на тебе дивиться сестра, яка не обмежилась тільки Океанією, сестра – планетарного масштабу… і вона хоче сказати тобі щось важливе.
Роман не щоденник, роман не інтерв’ю, роман швидше внутрішній і зовнішній монолог.
З перших сторінок розумієш, що героїня звертається не особисто до автора даної книги, а до тебе. І вона просто хоче розказати тобі свою історію, свою точку зору, свою свободу і свою закомплексованість, свій вибір... який можеш зробити ти… а можеш і далі їздити потягами і працювати «на дядю», а не на себе. І робить вона це філігранно, не нав’язливо і ні до чого не примушуючи.
Мені взагалі здається, що я добре знаю її, що ми запросто могли б бути з нею однокласниками, чи могли б перетнутись десь розрізаючи траси автостопом, чи говорити про книги, картини і Майдан десь у Львові чи Києві, посьорбуючи пиво в пабі, чи вино з термоса ввечері на схилі Пейзажної Алеї. Я впізнаю в ній себе, впізнаю в ній своїх друзів і родичів, людей нового покоління, які під тиском пострадянської ідеологої, стилю життя, все одно йдуть проти і роблять те, що підказує серце, а не нав’язує система, яка давно вже мала рухнути, а на ній мала б вирости нова… інакша… така, як ми. Ми теперішні. Інтегровані. Вільні. Ті, які думаємо головою.
Тема порно в цій «історії про кіно і тіло» це тільки замануха. Люди виснажились від постійних новин, які більше схожі на прифронтові хроніки, де вбивства, корупція, скандали змагаються з надутим глямуром. На мою скромну думку «Saint Porno» це швидше історія про те, як кожен з нас може впустити в себе дух свободи і зробити свій вибір. В книзі присутній автостоп, інтимні й ліричні роздуми, географія і метафізика, біле і чорне, сіре і кольорове, людина і суспільство. Особливо наше суспільство з безліччю проблем і комплексів і табу, яких в світі давно нема.
Чому порно? Та тому що пора прокидатись і не вдавати з себе святош, а показати себе справжніми. Не в плані збочень, зовсім ні. Я думаю неочікувана космічна популярність цієї книги пов’язана чимось підсвідомим схованим рівно так, щоб його можна була зачерпнути долонею наче воду з потічка, з чим настільки природнім, з чимось таким про що врешті варто почати говорити…і це не кіножанр. Це проговорення комплексів яких давно вже пора позбуватись, скинути з себе це ярмо, піддатися маніпуляції. Автор в кінці книги розкриває справжню і основну тезу роману:
«Моя війна словесна і мирна – це боротьба за адекватність і толерантність, за прийняття інакшості у найбільш несподіваних її проявах.(…) найзапекліші антисистемники не зі зброєю, що знищує, а зі словами, які змінюють, прокидають і надихають».
У новому бестселері Логвиненка ви не знайдете відвертих сцен порно, які можна знайти, припустимо, в Ульяненка, Паланика чи Уельбека. Так само тут немає рецепту як правильно знімати даний жанр сінематографу. А ще тут немає контактів з режисерами, якщо в когось з’явилось бажання і сили стати актором даного жанру. Тут є дещо зовсім інше… І кожен читач повинен знайти тут щось своє. Так буває коли твір завершений і починає жити своїм життям.
Сексу, книг і рок-н-ролу всім… і приємного читання.
Остап Микитюк