НЕБІЛІ ВІРШІ
Дода_ла: pole_55 11 Червня 2015 о 12:10 | Категорія: «Огляди, рецензії» | Перегляди: 1650
Матеріал підготува_ла: Дмитро Лазуткін | Зображення: www.litcentr.in.ua
Наталя Бельченко «Бродяга/Беглец». Дрогобич – Коло
Білка може стрибати. Білка може їсти з руки. Є ще літаючі білки. Втім, буває і так , що «від птаха до білки - затишшя і зміна/Небесної варти» - запевняє Наталя Бельченко, чия білінгвістична книга віршів - російською та українською - вийшла в Дрогобичі у видавництві «Коло». І ніби переконуючи читача додає:
И до полного слияньяОстается на вершокУвлеченного сиянья –Или беличий прыжок…
І стрибків, і польотів у Бельченко вдосталь. Іноді – із зависаннями у теплому шелестінні листя і схлипах води. А часом – з підслуховуваннями позаземних вібрацій і особливо ніжним ставленням до деталей.
Озеро в Ворзелесверхзвуковоеруки пловцажестом окаймленывсе что поместится в точке покоякровью сосновой подпитывать снылетней слюнойлицевою петлеювывязать память до нужной длинывылизать шерсткукогда мы с тобоюбольше не будем отсюда видны
Я навмисно намагаюся цитувати Наталю Бельченко великими кавалками – аби було зрозуміло, що це дуже хороші вірші. Дорослі і жіночні водночас. Якісь пронизливо київські, з виписаними дбайливо дрібничками. Зі схильністю до заглядання у густе небо Дніпра та інших навколишніх водоймищ. Її герої близькі й впізнавані, а висновки іноді мають гіркуватий присмак: «А людина людині – як рибі язик, І болючим є слово її.»
Проте у Бельченко слово, на щастя, є не настільки болючим, наскільки солодким і гнучким водночас.
Всей толщею изнемогая,снег продышал окошко в нас,и тень застрявшего трамваяпо рельсам кисточкой прошлась.
Або так:
Июньство пьянее дождинок и трав,Куда проникаешь себя не узнав,Трезвее травинок и влаги,В любимых влагающих знаки.
Наталчини вірші не напружують. Вони читаються легко – легко, смачно і корисно. Без жодних обмежень. І якщо вона пише що «нету проку белке в стоп-сигнале», то вочевидь – так воно і є. Нехай робить що хоче – біжить по крапелькам світ за очі, стрибає у задзеркалля, а головне - літає.
Дмитро Лазуткін