Війна як слово: історії січового стрільця
Дода_ла: pole_55 26 Березня 2015 о 11:09 | Категорія: «Огляди, рецензії» | Перегляди: 3508
Матеріал підготува_ла: Тетяна Швидченко | Зображення: Ірина Червінська, Музейно-виставковий центр Калуша
Роман Купчинський зробив фундаментальний внесок в історію української літератури і культури. Письменник, поет, журналіст і композитор, який пройшов Першу світову війну в лавах Українських Січових Стрільців,був старшиною в Українській Галицькій Армії, став ще й видатним бардом стрілецької музики. В його творчому доробку знаходиться біля сотні пісень, багато з яких настільки популяризувалися, що нерідко їх приписують народному фольклору. Найбільш відомі з них – «Боже Великий», «Зажурились галичанки», «Засумуй трембіто», «Ми йдемо в бій», «Не сміє бути в нас страху» та інші. На сьогодні існує безліч літературних оглядів його творчості. Проте Купчинський – автор багатогранний і ґрунтовно важливий у сфері вивчення не тільки літературних аспектів української культури, але й в плані історичних дослідів. За приклад візьмемо його тритомну повість «Заметіль» і розглянемо її як важливе історичне джерело.
Про тактику
"Заметіль" Купчинського є досить інформативним матеріалом для дослідження такого цікавого питання як тактика ведення бою Українських Січових Стрільців (далі УСС). Хоча описів безпосередньо сутичок та боїв у трилогії "Заметіль" небагато, проте з контексту ми можемо отримати достатньо потрібних відомостей.
Зазначимо, що Перша світова була позиційною війною. 1914-й рік диктував нові правила, які виключали поняття "головної армії" як основи оборонної чи ударної сили. Застаріла тактика австро-угорського війська, що ґрунтувалася на проведенні наступальної війни (за основу брали досвід бойових дій у франко-пруській війні 1870-1871 років) себе абсолютно не виправдала. Головну функцію почали виконувати ударні чи оборонні групи, покликані робити проломи в кількох важливих точках ворожих позицій, відкриваючи фланги противника. Таким же чином організовувалося оточення певної частини фронту та відбувалися інші воєнні маневри. Настала епоха затяжних артилерійських обстрілів, точкових ударів великої кількості піхоти та суцільних багнетних і гранатних атак.
Добровольче формування УСС під проводом Української Бойової Управи було частиною австро-угорської армії. Відповідно, уся тактична складова будувалася за її зразком. Шанцева війна вимагала зміни застарілої тактики, наступ і оборона вже проводилися за допомогою укріплення піхоти скорострілами, мінометами, піхотними гарматами та іншою артилерією. Західний фронт отримав танки, що ще більше ускладнило наступальну тактику. Почалося формування штурмових груп піхоти, формація УСС також утворила свої пробоєві відділи. Це був український аналог австрійських штурмовиків. Бойовики мали відмінно володіти багнетом, ножем та ручною гранатою. Зазвичай, не залежно від кількості, ці підрозділи знаходилися в резерві, використовували їх лише під час наступу на ворожі укріплення. Зокрема, таку тактику було використано в боях за Бережани.
Тренування стрільців проводилися паралельно з вишколами підстаршин. Роман Купчинський у "Заметілі" описує період 1914-1915 років, коли УСС тільки починали свій бойовий шлях, і в них були проблеми не тільки з обмундируванням та озброєнням, але й з рівнем професіоналізму особового складу. Це підкреслює описаний момент, коли головний герой несподівано для себе став командантом чоти лиш через те, що мав "дуже військовий" вигляд. Зокрема, «військовості» йому надавали польова фляга, армійський наплічник та черевики, у багатьох інших добровольців зазвичай не було і цього. Таким чином автор підкреслює, що на початках назначені команданти мали знання не більші, ніж рядові солдати, і будувалося нове українське військове формування фактично з нуля. Хоча УСС і постали з парамілітарних формувань, таких як "Сокіл", "Січ" та Пласт, але загальна підготовка новобранців була ще на низькому рівні, все будувалося на суцільному ентузіазмі. Купчинський неодноразово звертається до опису навіть суто зовнішнього вигляду стрілецьких сотень: "Ніяк не можна було розібрати, чи то банда, чи то військо".
Сюжет "Заметілі" цінний тим, що максимально адекватно і правдиво подає усі реалії становища українських відділів. Є чимало якісних текстів на дану тематику, але вони грішать ідеалізацією загальної картини подій, Купчинський намагається цього уникати. Так, читачу відкриваються реалії першої битви, у якій бере участь головний герой: "Коби так ще кілька стрілецьких сотень... А то тільки одна сотня, і старі ополченці, і дві попсовані гармати."
Надалі ситуація змінюється, особливо після найбільш відомих битв, в яких відділи УСС відігравали важливу роль. Українські вояки безпосередньо в зіткненнях з ворогом отримували потрібний досвід і знання. Бої за гору Маківка, криваві сутички на горі Лисоня - крізь колосальні втрати стрільці кристалізували свої бойові навички. Лише у 1916 році Українських Січових Стрільців зрівняли в правах з іншими підрозділами австрійської армії. Саме тоді вони, хоча й мали всього лише два курені, стали передовою бойовою силою. Їх було підпорядковано вишкільній групі німецької Південної армії під командуванням Оскара Гогенцоллерна. Завдяки цьому, в подальшому частини УСС стали найкраще вишколеними частинами УГА.
Про політику
Перша світова війна не була очевидним фактом для всіх, навколо звістки про вбивство Франца Фердинанда ходило чимало чуток, але до чого це все призведе, достеменно не знав ніхто. З цього моменту й починається перша частина трилогії. Купчинський легко вводить читача в курс політично-соціальних справ середньостатистичного галицького села через розмову своїх персонажів. "Війна" - це страшне слово витало над галицькими хатами загрозливою хвилею неочевидних здогадів і побоювань. Як громадяни Австро-Угорської імперії, галичани розмірковували, чи ж буде щось із сербської авантюри? Чутки про можливе протистояння між Росією і Австрією та Німеччиною не давали спокою і породжували все нові дискусії. Автор наводить характерний діалог:
- Ще нехай би там, пане добродію, зі Сербією билися. Але з Росією, борони, Боже. Нещастя було б. Та ж то сила! Хто може з нею зачіпатися!?..- Сила, але на глиняних ногах! – докинув Городюк.- Те-те-те, господине. То в вашім "Ділі" так пишуть.- Я тільки стверджую факт, отче-добродію. Росія - велике дерево, але підгниле, спорохнявіле, і перша-ліпша буря його переверне.
Тут не можна не провести паралелі з сучасністю. Події сторічної давності набувають нових значень, і ,безперечно, слугують добрим пластом матеріалу для роздумів.
Безперервною лінією крізь усі три частини повісті йде тема усвідомлення української ідентичності галицьким населенням в мультинаціональному середовищі Австро-Угорської імперії. Автор чітко показує переосмислення головним героєм свого соціально-національного становища на тлі зверхнього ставлення з боку того ж австрійського улана. Безпідставні арешти і розстріли українців австрійськими військовими стверджували в думці, що не все так справедливо відбувається, як уявляється на офіційному рівні. Потреба у власному українському війську та державі дрімала до слушного моменту вже досить довго. Момент грянув з приходом Першої Світової, коли всім стало остаточно ясно, що війна прийшла; розуміння її масштабів і термінів теж не забарилося. Але реальність диктувала свої суворі правила - з більше, ніж десяти тисяч добровольців, австрійський уряд дозволив лишити тільки дві з половиною. Даному моменту Купчинський також приділяє особливу увагу, описуючи сцену, у якій відбувається купівля права на війну - один стрілець купує в іншого місце в сотні. Людина купує собі право вмерти за рідну землю, у цьому криється щось набагато глибше, ніж може здатися на перший погляд.
Описує автор також присутність у відібраних частинах і жінок. В описі на цілу сотню їх було три, і даний факт викликав бурю емоцій як в цивільного населення, так і серед самих стрільців. Для читача ця деталь є показовою в плані ілюстрації реальної популярності ідеї українського війська серед широкого кола галицького населення.
Цікавим до огляду є момент опису тогочасного волонтерства серед населення. В газеті "Діло" був наданий довгий перелік прізвищ людей, які жертвували свої гроші, дорогоцінності, навіть столовий посуд для українського війська: "Якась бідна вдова заложила один кульчик і срібну ложку. Кульчик - може остання пам'ятка, ложка - може, остання дорогоцінність! Якесь подружжя жертвувало два перстені і дві обручки... Все те на бойовий скарб Українських Січових Стрільців!..". Очевидно, що населення Галичини масово сприйняло утворення українських добровольчих формувань як шанс на своє власне, окреме від імперії, майбутнє.
"Заметіль" була написана Купчинським в 1928-1933 роках. Як очевидець і учасник подій, він документально фіксує хроніку Першої світової війни, що дозволяє почерпнути з тексту багато цікавої інформації та глибше зрозуміти процеси, відчути дух тієї епохи. Зокрема, бойовий шлях УСС постає перед читачем дуже правдоподібно і життєво. Крім того, жива мова строкатого населення західної України, з усіма її діалектами, додає потрібного колориту у творі. Кожен персонаж, німець, мадяр, росіянин чи поляк також розмовляє своєю мовою. І серед цієї мультикультурної ситуації, серед безлічі різних характерів, доль та ситуацій виразно показано, як відбувається зародження національної свідомості - нелінійно, місцями ледь помітно, іноді суперечливо. Врешті, подібні процеси відбуваються завжди болюче і далеко не так, як іноді люблять змальовувати у пафосних пропагандистських текстах. Але чесність викладу додає читачу не тільки розуміння правдивості опису, але й те тепле відчуття якісного тексту, якого зазвичай всі очікують, беручи до рук книгу.
Повертаючись до теми української свідомості, народження якої фігурує в описі становлення та бойового шляху УСС, найбільш актуальною для Купчинського постає ідея соборності українського народу. В епізоді, де головний герой ховається під мостом, зненацька засталий наступом російських відділів, він чує українську мову: "На мості українці і під мостом українці" - гірко підсумовує він. В кінці повісті ця тема стає заключною і ставить свої три крапки в історії відносин одного народу, розділеного двома імперіями. Січові стрільці беруть в полон кубанських козаків, і між ними відбувається показова розмова, у результаті якої обом сторонам стає зрозуміло, що вони не тільки розмовляють однією мовою і знають одні пісні, а що вони мають спільну історію. "Чорні козацькі кожухи поруч сірих стрілецьких плащів... Чи довго іще ждати на те, щоб ішли вони поруч себе... без багнетів на крісах?!..."
Як бачимо, події сторічної давності не те що не втратили своєї актуальності сьогодні, вони досить злободенно постають у світлі новітніх проблем української дійсності. «Заметіль» направду можна вважати посібником з практичної аналітики, у якому досить докладно і талановито викладені найбільш важливі тези на тему вічних історичних паралелей. Нам залишається читати, перечитувати і робити адекватні висновки.
Тетяна Швидченко
У матеріалі використано відреставровані фотографії Січових Стрільців.
Фото Ірини Червінської і Музейно-виставкового центру Калуша.